Новости Донецка и области

14 ноября 2015 года

Позывной «Юнга». Часть 1

Иван Трембовецкий

Встреча с Иваном Трембовецким, позывной Юнга, была в Киеве. О таких как он говорят, «киборги», говорят, что «они устояли там, где не устоял бетон».

Военный, прошел почти все горячие точки первых лет войны - Карачун, Славянск, Донецкий аэропорт, Дебальцево и не только, оказался чрезвычайно умным, скромным и харизматичным человеком. О ожесточенных боях он рассказывает взвешенно, просто, и даже с юмором, ведь война - это не просто черное и белое. Это сложная и тяжелая работа, успех в исполнении которой зависит от слаженности, грамотной команды и боевого духа.

«Щоб про Донецький аеропорт не говорили, які там страхи, насправді, це невелика історія цієї війни, яку знають все і про яку так багато говорять. Були місця набагато страшніші і небезпечніші, ніж Донецький аеропорт, тому що це була все-таки оборона. Просто це була перша оборона такого масштабного стратегічного об'єкту. Ми повинні НЕ забувати, що перед цим була оборона Луганського аеропорту, там стояла 80 бригада. Там будівля була стара, коли її обороняти було неможливо, її просто підірвали.

Наша 6 рота разом з частиною мінометників увійшли до Краматорська, зайняли оборону Краматорського аеропорту, і два з половиною місяці були в повному оточенні. До них неможливо було не заїхати, ні проїхати. Вони трималися, оборонялися, провізію їм скидали з літаків, іншого шляху не було, ніхто не міг ні вийти, ні зайти. Хлопці молодці, їх угрупування в тій операції не втратили жодного бійця, командири відмінні.

Донецький аеропорт, по початку, був стратегічним об'єктом, а потім став вже символом. Всі кричали, «кіборги», а насправді це була наша робота.» Так, було важко, так, було страшно, було непросто, але ми просто виконували свою роботу...

Насправді, героїчні вчинки, як для мене, здійснювали водії й кулеметники. Ми були в аеропорту з жовтня до грудня. У нас не було цього ганебного проходження ворожих блок-постів, ганебних обшуків, потискання рук. Коли ми дізналися про це, для нас це було програшем.

У нас водії з кулеметниками постійно їздили в ДАП, могли по два-три рази приїхати, привезти БК, привезти провізію, все, що потрібно було, привозили, евакуювати поранених, евакуювати 200-их, це все теж потрібно.

При цьому, дорогу в аеропорт, тоді називали дорогою життя, бо якщо цю дорогу перекрити, то все, оборонятися б було неможливо. Насправді це була дорога смерті, тому що вона повністю прострілювалася. Водії, не перший раз потрапляючи на неї, все одно кожен день їздили, бо знали, що в аеропорту, в терміналах, на вишці були наші пацани, і треба ж було їм допомагати.

Можу сказати, що коли в тебе є такі водії екіпажу з кулеметниками, є робочі БТР, хоча їх латали, перелатували там, коли в тебе за спиною в аеропорту нормальні, адекватні хлопці, коли у тебе нормальні, грамотні командири, які розуміють, що роблять і як, а також коли в тебе в Пісках толкові мінометники, артилеристи, які вміють працювати, коли грамотне управління і налагоджена комунікація командирів між собою, то в принципі нічого особливого в обороні стратегічного об'єкту немає, все буде нормально.

Після всього аеропорт став символом у зв'язку з тим, що в країні не вистачало героїв. Насправді є ще стільки місць і гарячих точок, де були бої такі ж, а може бути і жорсткіші, ніж в аеропорту, просто не було можливості розповісти про це так широко, як про ДАП.»

Постоянно хотелось отдельные его высказывания просто разбирать на цитаты, и такие цитаты стоило просто разместить в каждой воинской части, и в Министерстве обороны тоже:

«Кожен повинен зрозуміти сам, усвідомити собі, що це ВІЙНА. Як би це не називали - ато, шмато, і т.д. - Розуміти, що насправді йде війна, і кожен день там, на передовій під обстрілами солдати. Якщо кожен це зрозуміє і буде діяти відповідно, нас ніхто не зможе перемогти.»

«Головне, щоб не було паніки в підрозділі. Якби почалася паніка, то аеропорт б відразу здали. Для цього є офіцери, і солдати теж повинні дивитися, щоб цього не було, якщо є, то припиняти. Коли, офіцери грамотні і пацани нормальні, то все злагоджено працює.»

Іноді солдатам треба підняти бойовий дух, розповісти щось веселе. Не можна весь час говорити дивись, будь на сторожі, це неправильно, іноді потрібно підсолодити пігулку, з гумором завжди бути. Ми завжди зі своїм взводом були веселі, розповідали історії за будь-якої складності, ділилися минулим, бо якщо вже немає почуття гумору, то все, треба йти до психолога.»

Что по твоему мнению, нужно поставлять на фронт волонтерам сейчас, в первую очередь?

У першу чергу, потрібно допомагати військовим медикам, парамедикам. Це найважливіше - можливість вчасно евакуювати поранених.

Дуже важливі засоби зв'язку, спостереження. Багатьох втрат можна було б уникнути в тому ж Дебальцеве, якби був налагоджений зв'язок між підрозділами.

Але за ними потрібен облік, щоб солдати дбайливо ставилися до таких речей. Треба допомагати структуровано, організовано, точно знати, що саме і куди треба, що в першу чергу, що в другу. Так робить Віталік Дейнега, і це правильно.

Речі, сигарети, це теж потрібно, але тільки на передову.

Что должно измениться здесь, в гражданской жизни, чего не хватает после демобилизации?

Ті, хто повертається з фронту, багато переосмислили, і не хочуть миритися з тим, що поки все залишилося як і раніше. Вони будуть намагатися навести порядок, впливати на суспільне життя.

Адже про людей ніхто як не дбав, так і не піклуватися. Політики закликають до економії, а самі їздять на новеньких Майбахах, при цьому ти знаєш, що ця машина всього пару місяців тому вийшла. Всі ці політики, депутати, вони швидко забули, як прийшли до влади, через які страждання, яким горем, скільки пацанів і дівчат загинуло вже, і на Майдані, і на передовій. А адже люди все пам'ятають.

Та ж контрабанда, хоч на цьому не збагачуйтесь, пацанам там на фронті прикро, як на такому взагалі можна заробляти. Хоч це треба жорстко присікти. Тому багато хто зараз йдуть у політику, хочуть самі щось поміняти.

Там, на передовій, багато переосмислюєш, розумієш, що головне - не гроші, головне - що ти живий, що живі і в безпеці друзі, головне - це сім'я.

Дуже багато бюрократії, плутанини. Повинна бути градація статусів УБД, або учасників АТО. Наприклад, ти чесно відслужив на блок-постах, не відкосив від армії, але в бойових діях участі не брав, так склалося, яке тоді УБД. Ті ж медики, які на свій страх і ризик рятують поранених, вивозять їх з-під обстрілу, волонтери, які привозять допомогу на фронт, потрапляють під обстріли, і які теж отримують поранення, іноді навіть гинуть, вони не мають статусу учасника АТО. Це не правильно.

Дуже потрібна системна робота з солдатами, у яких після передової є пстд або депресія. Постійні стреси, фізичні навантаження, кров, смерть - це залишає слід і з цим треба працювати. Добре солдатам, які живуть у великих містах, до них можуть прийти волонтери, вони можуть самі в інтернеті знайти психологів, звернутися та допомогою. А що робити тим солдатам, які повертаються додому в села і навіть поняття не мають, що таке інтернет, такі теж є. Куди їм іти, до кого звертатися. Тому робота над психологічним станом бійця повинна бути системна, з самого початку служби, тоді солдатам і самими буде легше адаптуватися. Та й на передовій не вистачає системної роботи з особовим складом в плані організації дозвілля. Адже якщо у бійців буде організовано дозвілля, проблема з аватарами, зі зловживанням алкоголем зменшиться в рази. Є ж замполіти, що їм заважає просто організувати, щоб були книги, з військового мистецтва або художня література, спортивний інвентар якийсь, або хоча б гітару.

Помнишь первый заход в аэропорт?

Перший раз, звичайно, було страшно, коли ми заходили в аеропорт. Перше враження, нібито голлівудський фільм якийсь, невдала висадка, тому що нас висадили не там, де планували, тим не сказали, де нас зустрічати. Ми висадилися під час бою, вночі, все горіло, свистіло, таке заграва трассерів була, небо було в розривах від усього цього. Звичайно, це нас підбадьорило трохи. Нас ніхто не зустрічає, куди йти, ми знали, але до наших хотілося ще й докричатися, щоб вони по нам не лупанул. Потім вони зрозуміли, що це ми, ми зрозуміли, що це вони нам маякують, дійшли, все нормально.

Добігли ми до терміналу, потім подивилися, в принципі, не така вже й велика дистанція, але коли над тобою все летить і виблискує, і ти біжиш в якусь невідомість, то вони тобі здаються, ці хвилин 5-10, і швидко, і вічність.

Жора був у замиканні і говорив потім, «я біжу за вами, а над вами такі уламки літали, я в шоці.» Виявилося, потім у половини осколки рюкзаки по пробивали, половині спальники пробило, але нам пощастило, в нас не попало.

- Что ты не любишь больше всего?

- Скигліїв і політиків. Є проблема - йди вирішуй, від ниття на дивані нічого не вирішиться.

- Когда для тебя кончится война?

- Коли буде відновлено контроль над нашим кордоном, коли ми повернемо назад окуповані території Луганської, Донецької області, і, звичайно ж, Крим. Тоді це буде кінець війни.

О вещах, которые казались бы другому страшно рискованными, невозможными, Ваня рассказывает с юмором, например, после ротации в ГАП прибыл в Песков и решил пройтись по улице без броника. Назад возвращаться пришлось чуть ли не по пластунски, все локти и колени стер, со смехом говорит Ваня. А на самом деле, это очень опасно, когда привыкаешь к обстрелам и становишься рассеянным, а расслабляться нельзя. Этот случай ярко иллюстрирует, насколько коварна и опасна эта война. НЕ имеет полностью закрытых баз, не имеет безопасных мест на передовой, в обманчивой тишине, когда боец просто выйдет на улицу, неожиданно может начаться бой, артиллерийский обстрел, и во многом приходится полагаться на удачу, и на грамотную поддержку.

Вообще, хочу сказать, что в общении с Иваном он поразил серьезным и основательным взглядом как на положение вещей в армии, так и в обществе. Это человек действия, не жалуется на то, что все плохо, нет, он хочет влиять на жизнь страны, менять к лучшему, поэтому сейчас не остается в стороне общественной жизни, а идет на выборы в КГГА. Такие люди, как Иван, и является главной движущей силой в нашем обществе.

Хочется сказать, что кто на самом деле ведет и выигрывает в этой войне - это люди действия, не оставались в стороне, а действовали. Без их общих усилий линия фронта шла бы по Днепру.